Спеціальне питання: "по доступу до правосуддя"
Жителям забрудненої зони, в якій знаходиться міське сміттєзвалище, було відмовлено в доступі до судових розглядів по питанню приведення в дію постанови про переселення в більш безпечні місця, виданої кілька років тому.

Положення Орхуської Конвенції, яким має регулюватись питання:

Стаття 9 п.3

Відносно "...доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, котрі порушують положення національного законодавства, що стосуються навколишнього середовища."

Деталі справи:

Сторони по справі:

Заявники скарги: Сто двадцять вісім (128) мешканців села Пирогово
Суб’єкт оскарження: Київська міська державна адміністрація

Основні факти:

У 1957 році міське сміттєзвалище Києва було розташовано біля села Пирогово - на відстані двохсот метрів від будинків сільських жителів. Хоча Українське Законодавство встановлює, що 500 метрів повинні відокремлювати сміттєзвалище від житлової території. При спорудженні сміттєзвалища не велася проектно-кошторисна документація і технічна оцінка, відповідні санітарні і екологічні стандарти здебільшого ігнорувалися. Більш того, місце поховання радіоактивних відходів, газорозподільна станція і одна з найбільших тютюнових фабрик у Європі розташовані поблизу.

Протягом більш тридцяти років відбувалося стійке забруднення території. Київське управління з екобезпеки доповідає, що водоносні шари забруднені хімікатами і радіоактивними ізотопами на глибині сорока - сімдесяти (40 - 70) метрів. Крім того, що стічні води (забруднена вода, що випливає з ділянки) проникають на 9-10 метрів у ґрунт і, приблизно, поширюються на 15 метрів далі захисних кордонів, установлених для запобігання їх виливу на прилеглі околиці. Встановлено, що при сильній зливі чи таненні снігу вилив стічних вод на прилеглу територію неминучий. У 1985 році дозиметричний контроль виявив, що сільські водойми були сильно забруднені важкими металами, такими як ртуть, свинець, тритій, перевищуючи максимально припустимі концентрації (МПК) від десяти до декількох сотень разів.

Спочатку, замість того, щоб віддати розпорядження по переселенню, міська влада наказала спорудити нові водяні трубопроводи. Незабаром після цього нові труби поржавіли, і забруднення продовжилось. Результати були руйнівними. Наприклад, за останні сім років у дев’ятьох з десяти будинків по вулиці Червонопрапорній, розташованої біля смітника, були зареєстровані смертельні випадки онкозахворювань.

Пізніше, в 1985 році влада розпорядилася переселити жителів села. Але ніяких заходів по переселенню не було вжито. Подібні рішення приймалися в 1987 і 1988 роках, але результат той же.

Процесуальна історія:

Восени 1999 року жителі села Пирогово звернулися до ЕкоПраво-Київ ("НУО") із проханням бути їх представником при захисті їх екологічних прав і вимозі переселення. 16 листопада 1999р. НУО пред’явило скаргу від імені сільських жителів, що вимагають переселення і відшкодування збитків від забруднення і попередніх відстрочок переселення.

При підготовці документів для представництва перед судом Головний державний санітарний лікар Києва пред’явив докази тому, що законодавство України по охороні здоров’я, санітарній безпеці і захисту навколишнього середовища були порушені при спорудженні і експлуатації сміттєзвалища. Крім того, Київське управління екологічної безпеки підтвердило порушення відповідних екологічних положень по експлуатації території. Нарешті, міська влада визнала, що повітря, ґрунт і підземні води на даній території забруднені, що існує високий ризик для здоров’я людей, що вимагає негайного переселення і що попереднє розпорядження про переселення не було виконано.

Незважаючи на визнання цих фактів дійсними, суд не прийняв рішення на користь жителів села відразу. Замість цього, суд ухвалив призупинити розгляд для того, щоб влада могла видати ще одне розпорядження по переселенню.

25 листопада 1999р. міська влада знову вирішила переселити жителів села Пирогово, складаючи списки тих, хто буде переселений і пропонуючи відшкодування за нерухомість.

Суд не повертався до цієї справи до 12 січня 2000р.

Остаточний результат:

Щодо вимоги жителів села відшкодувати збитки, 17 лютого 2000р. суд відхилив їх заяву, посилаючись на те, що теоретично за вимогою влади в даний момент переселяють жителів села. Фактично постанова була виконана, проте жителі села Пирогово одержали ордери на нові квартири в Києві і були переселені.

Аналіз справи:

Використані методи по доступу до правосуддя

ЕкоПраво-Киев ("НУО") провела ряд консультативних зустрічей з жителями села Пирогово. Крім того, співробітники НУО відвідали будинки жителів села й оглянули територію сміттєзвалища, приватні ділянки сільських жителів і навколишню територію.

Щоб стати представниками громадян, НУО підписала договір із 128 жителями Пирогово.

У процесі підготовки справи адвокати НУО зібрали документи і свідчення державних чиновників. Зважаючи на складність справи і документів, адвокати НУО провели кілька зустрічей із суддею.

Вимоги громадян відшкодувати збитки продовжують обмежуватися

На жаль, судова влада в Україні продовжує частково залежати від урядової влади, тому більшість судових рішень не визначені, обсяг стягнень з уряду на користь громадян обмежений.

У даній справі якби суд визнав помилку влади в тому, що вони не переселили людей раніш, жителі села могли б домогтися компенсації за нанесену втрату їхньому здоров’ю і приватній власності.

По характеру процесу, очевидно, що суд навмисно відкладав розгляд справи, щоб влада мала шанс винести рішення про переселення заново, визнаючи, таким чином, скаргу жителів села теоретично і звільняючи владу від відповідальності.

Контактна інформація про сторони:

Микола Ничипорович Починок,
президент Автономного Комітету села Пирогово
Домашня адреса: вул. Червонопрапорна, 223, 03026 Київ, Україна
.:: Copyright 2002 EcoPravo-Kyiv NGO ::.
Email: